Церква являє собою зібрання людей,проживаючих по всьому світу і віруючих в Господа Ісуса Христа, просвітлюючи світ своєю проповіддю та життям. В перекладі з грецької церква означає:«призвання». Віруючі в вчення Христа його Страждання та Воскресіння, несуть в своему житті ту світлу, яскраву  проповідь майбутніх вічних благ. «Немає більшої любові, за ту якщо душу свою  положиш за друзів своїх»(Ин.15,13) - говорить Христос на сторінках Священного писання. Саме такими словами жили і керувались віруючі нашого міста у відновленні нашого храму і віри загалом. У важкий час життя Церкви в минулому столітті наше місто втратило прекрасний храм на честь св.мц.Тетяни.

Храм святої мучениці Тетяни 20-ті роки XX століття

Як підтверджують матеріали Державного архіву Кіровоградської області та живі свідки, у м.Знам’янці 1900-1901 року під опікою і на землі поміщиці Тетяни Павлівни Осипової було зведено православний храм – Свято-Тетянинську  церкву, освячену у день Св.Тетяни. Церква мала територію, обмежену вулицями: на півночі – Миколаївською (з 1920р. – Луначарського), на заході – Лісною (тепер – Трудова), на півдні – Церковною (тепер – Інтернаціональна). Храм почав діяти, ймовірно, у 1902 році. Відповідно до архівних довідок у 1930 році рішенням президії Зінов’ївського окружного виконавчого комітету Тетянівська церква була закрита і будівля передана театру. Престол був освячений на честь святої мучениці Тетяни. Загальна вартість храму та начиння складала близько 25 тисяч рублів. Вівтар церкви мав розмір довжину 6 аршин та ширину 6 аршин ( 4,50x4,50м. ). Вівтар та сама церква оштукатурені та оздоблені карнизами та пілястрами. У вівтарі було 2 вікна та дві двері: одна у ризницю, інша в пономарню. Підлога всієї церкви виготовлена із якісного дуба. З такого ж дуба виготовлений святий престол, на якому знаходиться антимінс підписаний  архієпископом Херсонським і Одеським Іустином 12 червня 1902 року.

Іконостас виготовлений з липи, вказується які ікони в ньому знаходились: «Тут же сейчас находиться икона Св.Великомученика Пантелеймона, пожертвованная Сидором Симиренко, стоимостью в 28 рублей». Є опис ікон та церковного начиння: кадила-4 штуки, з яких одне срібне коштом 36 рублів, богослужбові книги та інше. Спогади та підписи про звершення таїнств, свідчать, що з 1917 по 1930, до зруйнування святині тут служив один священник  Володимир Тімковський.

Сьогоднішній вид храму

Відзначення 1000-ліття Хрещення Русі у 1988році дало Церкві другий подих у житті. По територіі нашої  держави, почали відновлюватись зруйновані святині. Цей подих життя відчуло і м. Знамʹянка. У 1993 році в будівлі колишнього літнього кінотеатру відкрився храм. Знамянська міська рада 8 квітня 1993 року на прохання громадян міста та уповноваженої від віруючих храму Орленко Пелагеї Миколаївни ухвалив передачу будівлі літнього кінотеатру у володіння релігійної громади. До цього в місті діяв храм Св.ап.Андрія Первозванного, у якому звершував богослужіння всім відомий священник, Протоієрей Всеволод (Затовський Всеволод Михайлович, народився 21 вересня 1919 року). Будучи вірним  служителем Церкви, маючи вищу духовну та світську освіту, він вивчив та виховав майбутнє покоління священства нашого міста та його околиць. Один з духовних чад прот. Всеволода став  настоятелем  у відкритому храмі.

Цим священником був ієрей Станіслав Волков. Першій громаді храму яка формувалась з декількох чоловік, стояло завдання  повної реконструкції та пристосування під храм приміщення. Очевидиця відбудови храму Задорожня Марія Максимівна згадує: «Першим питанням стали фінанси, яких новостворена громада не мала. Іх я, та деякі інші прихожани збирали у жителів нашого міста». По благословенню настоятеля був добудований вівтар та сьогоднішній вхід в храм. Був облаштований іконостас, і почались перші богослужіння. Путря Раіса Таросовна, будучи в той час старостою храму, згадує: «У храмі не було підлоги, і ми на зібрані гроші за допомогою  жителів міста закупили матеріали, які разом з Марією Максимівною власноруч грузили  в машину та доставляли у храм». Під час зимніх богослужінь на вірян зі стелі сипався сніг і  по  словам Лазаренко Алли Миколаївни присутні стояли одягнені і навіть у зимніх рукавицях. Влітку почались роботи по відновленню стелі.

Наступним кроком став пошук ікон для храму. Їх жертвували віряни міста. «Відвідуючи Диківський Свято-Богоявленський монастир, - говорить Раіса Тарасовна - нам дали невелику ікону, з якої потім був написаний образ Розіп΄ятя Спасителя, який і зараз перебуває в храмі». Образ був намальований художником Павлом Михайловичем який проживав по вулиці Р.Люксембург. Відвідуючи перший храмовий день архиепископ Кіровоградський і Олександрійський Василій (Васильцев) (1928-1998) у своій проповіді сказав: «Я, як ніколи відчував сьогодні  присутність Божоі благодаті у цьому храмі». Ієрей Станіслав Волков служив близько 4 років. Наступним священником став ієрей Миколай Колісніченко. За його настоятельства було збудоване  підсобне приміщення  біля храму. В 1998 році настоятелем став протоієрей Степан (Піпак) з особою якого зв̕язані трагічні події у життя храму. Громада храму 25 травня 2001 року подала заяву до Кіровоградської Обласної Держадміністрації з проханням затвердити перший статут храму. Відповідальним за статут був назначений прихожанин Токарєв Константин Георгійович. У 2002 році протоієрей Степан (Піпак) будучи в канонічній забороні у священнослужіння, без благословення правлячого епископа Пантелеімона (Романовський) продовжував звершувати богослужіння і почав лінію по переходу до не канонічноі Украінськоі Православноі Церкви, під управління епископа Черкаського Іакова (Макарчука). Останній приїздив до храму і після богослужіння закликав вірян до переходу у розкол. Після сутичок, з храму були вивезені все церковне майно у невідомому напрямку. Ключі від храму були забрані міліцією, яка не допускала віруючих до богослужіння. У один з воскресних днів біля храму сталась сутичка між вірянами та прибічникам розколу. Протоієрей Степан був знятий з посади настоятеля, та заборонений у священнослужінні а згодом і позбавлений священного сану. Згодом храм був відкритий, але в ньому по розповіді не було жодної ікони, храм був пустим.

Настоятель прот.Володимир звершує перше Пасхальне богослужіння, після повернення храму з розколу.2003рік.

По благословенню епископа Пантелеімона у храм був направлений для звершення богослужінь молодий священник Володимир Потапчук. (настоятель 2003-2014). При його турботах церква повернулась у лоно канонічного спілкування та деяка церковна утвар, яка була викрадена повернулась до храму. Важкий час настав для життя приходу. Велику рану наніс розкол для віруючих нашого міста. Почались суди між канонічною громадою храму і розкольниками. Киктєва Любов Трохимівна згадує: «Почалися суди за повернення привласнених приміщень які належали храму». По словам Гришко Марії Павлівни суди продовжувались близько 3 років, але попри все, канонічна громада повернула собі храмові приміщення. Для згладження розкольницьких дій, потрібні були роки проповіді та праці для відновлення храму.

Першою після розколу громадою стали віруючі жінки: Титова Галина Миколаівна, Гришко Марія Павлівна, Муравська Світлана Олександрівна, Кондратенко Катерина Афанасіївна, Лазаренко Алла Миколаївна, Путря Раіса Тарасовна, Киктєва Любов Трохимівна. Софія згадує ремонтні роботи після розколу: «Вся громада збиралась на ремонтні роботи, і ми продовжували свою працю, для нашого рідного дому». Саме ці самовіддані жінки,почали знову відновлення  храму. Був створений церковний хор, у вівтарі був зроблений ремонт та значні оновлення.

Настоятель ієрей Андрій.2014 рік

Зараз храм переживає нові зміни. Настоятелем храму є ієрей Андрій (Подлесний). У храмі проводяться капітальні ремонти. Почалась духовно – просвітницька діяльність з дітьми у школах  та у храмі.