Какое значение имеет посещение Храма?
Посещение храма в воскресные и праздничные дни, является частью 4 заповеди(Исх.20.8-11). Господь не только давал заповеди, но еще и исполнял их Сам, посещая иудейский храм. В Евангелии говорится» Где двое или трое собраны во имя Мое, там я посреди их»(Мф.18:19-20). В храме христиане настраивают себя на молитву и возносят ум к Богу. Но самой главной причиной посещения храма есть то, что только в храме мы можем Причащаться Тела и Крови Спасителя, соединяясь с природой Христа. Бог через таинство Евхаристии возвращает человеку первозданную благодать. В молитве Господней мы молимся «Хлеб наш насущный дай нам на сей день…», указывая не только на земные нужды для нашего тела, но, в первую очередь, того что требуется для жизни духовной. Чем чаще мы будем приходить в храм и причащаться Тела и Крови Спасителя, тем чаще мы будем внутренне обновляться, тем крепче будет наша вера. Святое Причастие укрепляет наши добрые отношения к ближним, о чем свидетельствует жизнь первых христиан, которые причащались как можно чаще. (Деян.2;46). Каждая часть современного богослужения имеет древние корни и глубокий богословский смысл. Церковь в символах и действиях богослужения напоминает нам тайну промысла Божия, вдохновляет христиан своими песнопениями, которые написаны святыми отцами. Только посещая богослужение, мы сможем быть истинными христианами и последователями Христа Спасителя.
Можно ли уходить с храма до окончания богослужения?
Согласно христианской традиции нужно стоять от начала богослужения до конца. Служба - это не повинность, а жертва Богу. Св. Игнатий (Брянчанинов) говорил: «Разве будет приятно хозяину дома, к которому пришли гости, если они уйдут раньше окончания праздника?»-указывая на богослужение.
Помните, что уходить с богослужения без крайней необходимости или из-за неотложных обстоятельств -грех перед Богом. Особенно не нужно выходить из храма во время Литургии, по крайней мере до пения "Отче наш...".Завершением утреннего богослужения а также Литургии, является выход священника с крестом. Такой момент называется отпустом. Во время отпуста верующие подходят к Кресту, целуют его и руку священника, держащую крест.
Попечение Святой Церкви о нас продолжается и после службы, чтобы мы не лишились благодатного настроения, которого по милости Божией удостоились в храме. Церковь заповедует нам расходиться из храма в благоговейном молчании, с благодарением Господу, сподобившему нас присутствовать в храме, с молитвой, чтобы Господь даровал до конца нашей жизни всегда посещать Его святой дом.
Существует ли конкретная дата Страшного суда и Второго Пришествия?
За долгую историю христианства, а особенно в последнее время, появляются попытки точно установить эту дату. О Втором пришествии говорил Христос Спаситель:«О дне том и часе никто не знает, ни Ангелы небесные, а только Отец Мой один»(Мф.24.36).В Апокалипсисе св. Иаанна Богослова показаны знаки приближения конца земного существования, но нет конкретных дат, указаний и обстоятельств событий Второго пришествия. В книге Деяний святых апостолов евангелист Лука описывает слова Христа Спасителя: «Не ваше дело знать час и сроки, которые уготовал Отец во Своей власти» (Деян.1,7).Все, о чем говорит Спаситель и апостолы в писании, предназначено для того, чтобы верующие держались в постоянном духовном настроении. Некоторые святые отцы говорят, что конец мира для каждого из нас может настать уже сейчас. Это смерть, приводящая человека к личному суду. Христианину нужно достойно готовить себя к времени Страшного суда, очищая свою душу от пороков и страстей.
О пожертвованиях и подаяниях в Церкви
Многие верующие считают неуместными денежные сборы в храме. Евангельский рассказ о лепте вдовы -это не только образ любви к Богу, но и апостольское свидетельство о древности обычая сборов на нужды Церкви. Об устроении церковных сборов свидетельствует апостол Павел и некоторые святые отцы: каждый верующий в первый день месяца, делал небольшое пожертвование. К этому никто не принуждался, но каждый приносил добровольно. Сегодня некоторых смущает тот факт о неправильном использовании церковных средств. В древности на Руси, верующие могли не приносить деньги в храм и пользоваться так называемым «натуральным обменом». Христиане приносили в храм продукты, свечи, муку, сами испекали просфоры для Божественной Литургии, изготовляли свечи для храма. Соблюдая традицию, верующие приносили в храм первый урожай, который храм мог продать, а на вырученные деньги приобретать церковную утварь и все нужное для богослужений. Таким образом люди могли платить и за таинства. В нынешний век эти традиции утрачены.Человек который приходит в храм имеет возможность за свои средства приобретать свечи и просфоры это касается и совершения таинств и плату за них. Особенно часто вопрос о деньгах в Церкви возмущает людей не верующих.Наша добровольная пожертва должна напомнит слова Иисуса Христа: «Ибо где сокровище ваше, там и сердце ваше будет»(Лк.12.34).Христиане жертвуя, творя милостыню, изгоняют со своего сердца черствость и равнодушие. Наша жизнь является служением Творцу и Создателю. А пожертвования -это помощь храмам в их служении миру.
Смирення
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа Смирение состоит в том,чтоб мы признавали себя достойными скорби, попущенной на нас Богом.
Св.Игнатий(Брянчанинов)
Смирения не может быть там, где нет сознания своих грехов, нет покаяния, а есть самооправдание.
Иг. Никон (Воробьев)
Хорошо иногда вспомнить прошлые свои грехи, ибо от этого рождается смирение.
Свт. Иоанн Златоуст Нашим смирением спасаются и ближние наши, огорчающие нас.
Свт.Игнатий (Брянчанинов)
Смирення (смиренність, смиренство, сумирність) - моральна якість та чеснота. Смиренність — властивість особиста чи спільна, етнічна чи національна. Тлумачення смирення як ознаки слабкості, не гідної справжньої людини - помилкове.
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
В Новому Завіті Сам Господь сказав: «Научитесь от Мене, яко кроток есмь и смирен сердцем» . Апостол Павло говорить: «Христос Иисус прииде в мир грешников спасти от них же первый есмь аз». Кожен християнин повинен в житті виконати цю добру справу – смирення. Але треба бути дуже обережним, бо часто наша гордість прикривається смиренням. Навіть можна почути такі смішні слова: «Горжуся своїм смиренням». Про це застерігає Свт. Ігнатій Брянчанінов: « Смирение не видит себя смиренным» . Подібно говорить Свт. Феофан Затворник: «Смирение себя не видит».
Істинне смирення заключається в тому, щоб дійсно побачити своє гріховне положення. І не тільки словами смиреннослів’я, але й від серця бажати виправлення свого життя. В нас може виникнути така лукава думка: «Чому мені треба бачити свою гріховність, якщо я в храм ходжу, молюся, роблю добро». Але це лише свідчить, що ми далеко від Бога. Авва Дорофей сказав прекрасні слова: «Чем более кто приближается к Богу, тем более видит себя грешным». Чи маємо ми таке смирення – ні. Тому треба вчитися йому. Прп. Варсонофій Оптинський сказав: «Есть смиренне – все есть, а нет смирення – ничего нет»
Дорогі браття і сестри! Смирення по думці св. Отців являється основою всіх добрих справ. Смирення повинне супроводжувати все наше життя. Про це нас вчить також Священне Писання. Ще в Старому Завіті сказано: «Господь гордым противится смиренным же дает благодать» . Старозавітній патріарх Авраам говорив про себе: «Аз есмь прах и пепел». Подібно називав себе пророк Давид : «Аз есмь червь, а не человек» . Також в 50-му псалмі ми читаємо: «жертва Богу дух сокрушен, сердце сокрушенно и смиренно Бог не уничижит».
Є такий повчальний приклад дитячого смирення: « До школи прийшло чотирнадцятеро маленьких дітей, щоб полити сажанці яблунь. Особливо щедро їх треба поливати восени, коли земля стає сухою від літньої спеки. Учитель поставив біля саду чотирнадцять відер. Тринадцять відер були маленькі , а чотирнадцяте – велике. Діти швиденько взяли маленькі відра. Залишилося одне відро – велике. І один учень без відра залишився – маленький синьоокий хлопчик Мишко. Він був дуже повільний, задумливий. «Ну, що ж Мишку, – сказав учитель, - бери велике, носитимеш по піввідра». Діти стали поливати. Всі носять маленькими відрами, а Мишко – великим. Набирає не піввідра, а повне. Всім носити легко – Мишкові важко. Одна дівчинка сказала: «Не треба було ловити гав,а швидше брати маленьке відро». Хтось засміявся. Ось і закінчили поливати. Учитель сказав: «Тепер нарвіть собі по повному відру яблук і віднесіть додому. Пригостіть матерів,бабусь. Усі учні чомусь мовчки подивилися на Мишка».
На цьому хлопчикові виконалися слова Спасителя: «Всяк возносяйся смирится, а смиряяйся вознесется»
Матеріал взятий з сайту Почаївської Духовної Семінарії (http://pdsem.mrezha.net/)
Значення скорбот в житті християнина
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Господь нам в Святому Євангелії говорить: «Иже хощет по Мне ити, да отвержется себе, и возмет крест свой, и по мне грядет»(Мк.8.34). Саме так, хто хоче слідувати за Христом, той неминуче бере хрест. Хто не несе хреста, той не йде за Христом. Як неможливо, щоб сонце посходило з заходу, так неможливо йти за Христом без хреста. Самі різні хрести розкидані на всіх шляхах нашого життя і зустрічаються майже на кожному кроці, це: скорботи, біди, негаразди, хвороби. Тому немає такої людини життя якої було б вільне від скорбів. Але є люди, які переносять свої скорботи з радістю і благодарінням. Інші ж до випадкових на їх долю скорбот відносяться малодушно.
Напевно дух світу цього завжди противний духу Христову стрімиться розповсюдити думки, начебто той хто себе може назвати християнином, не підвергається ніяким скорботам. Не будемо обманювати самих себе і познаємо «що шлях скорбів є шлях неминучий і разом з тим є спасінням для всіх істинних послідовників Христа». Наші скорботи, які ми переносимо в нашому житті не можуть і порівнятися з тими скорботами які терпів Спаситель, коли він терпів досади, коли на нього плювали, безчестили, били, Він терпів поругання, розп’яття, прободіння ребра, пронзіння рук і ніг. Апостол Петро говорить що «Він залишив образ, да будемо слідувати стопам його»(1Петр. 2.21).
Світ завжди ненавидить тих людей,які в «світі суть і не суть від світу»(Ин.17.14), тому що він всіма способами, явно або тайно, словом або ділом, непрестанно переслідує їх так, що ні один істинний послідовник Христа не може втекти від скорбот. Християнин - це воїн. Він на протязі всього свого життя повинен вести непрестанну війну, якщо не зі світом, то з плоттю і дияволом, і перемогти їх,бо інакше не отримаємо переможного вінця і не зможемо увійти і Царство Небесне.
Можна звернути увагу, як людина зазвичай прив’язується до земних благ. Як використовуємо ті блага, які ми маємо в цьому земному житті. І як прибігаємо до Бога лише в тому випадку, коли просимо в Нього благ, а отримавши їх вже не маємо думати і благо дарити Творця. Якщо б ми повністю розуміли значення скорбот, то б ніколи не роптали б на свої життєві труднощі. Святитель Тихон Задонський говорить, що як без солі м’ясо і риба гниє, так і без скорбот християнин псується. Сіль виганяє черв’яків з м’яса і риби, так і скорботи виганяють страсті з душі. Сіль береже цілісність речей, так і скорботи бережуть цілісність душі. Гірка сіль, але здорове тіло, гірка скорбота, але здорова душа. Говорить нам Святе Письмо, «що скорбним шляхом нам прийдеться увійти в Царство Небесне», тому скорботи і нещастя, які нам вважаються гіркими і тягосними, є єдине врачування яке ми отримуємо від Бога, для очищення душі і тіла від всяких скверн плоті і духа. Тяжкі хвороби і скорботи, разом з тим сокрушають і всі гріховні побажання, знищують саму можливість грішити. Від скорбів відбувається терпіння, яке є велика добродетель. Життя більше наповнене горем ніж радостями: то хвороби, то невдачі в роботі, то клеврета і знущання, то роздори в сім’ї, то заботи про дітей, про їх тяжке і клопітливе виховання. Яку потрібно мати силу волі, щоб не впасти духом, не розчаруватися в житті. Маючи терпіння християнин зможе стояти несокрушимим серед скорбот, як скала серед бурхливого моря.
В одному з монастирів жив інок який був дуже нетерпеливий до своїх життєвих скорбів, і він сердечно просив у Бога допомоги. І Господь йому допоміг наступним чином: Коли одного разу він прийшов в місто і зайшовши до храму побачив як біля ікони Спасителя стоїть на колінах одна скромна жінка і молиться:
- Навіщо ти мене залишив Господи!
Інок подумав, що напевно це вдова і хтось її сильно образив . І от після закінчення богослужіння він підійшов до жінки і запитав в неї:
- Хто тебе образив? Чи можна тобі чимось допомогти?
Жінка відповіла йому у відповідь:
-Я живу серед людей і ніхто мене ще ні разу не образив. І от я і плачу про те, що за мої гріхи Бог мене залишив і три роки ніякою скорбію мене не наділив. За цей час ні я не хворіла, ні син мій, навіть з домашньої тварини ні одна в мене не пропала. І от я думаю, що Бог прогнівався на мене, і я прошу його щоб Він хоч чим небудь мене наділив.
Здивувався інок боголюбивій душі жінки і пішов від неї, і славив Бога, який дав йому розуміння і значення скорбот.
Будемо розуміти, що скорботи нам попускаються від Бога, і напевно саме гарний приклад терпіння скорбот це є життя праведного Іова. Коли при втраті всього свого господарства, будинку, дітей, а в кінці кінців здоров’я, але він смиренно терпів і не роптав на Бога. І в кінці за свою тверду віру і послушання волі Божій отримав ще більше ніж мав.
Отже, не будемо вибирати собі шлях просторий, який веде в погибель і муки вічні. Підемо по шляху тісному, але спасительному. Будемо підніматися на ту висоту досконалості християнства, де стріли ворогів наших не зможуть уявляти духа нашого, і тоді ми будемо радіти в стражданнях наших і хвалитися в скорботах наших. Краще постраждати тимчасово для блаженства вічного, аніж мати тимчасову гріховну с, що трапляється в нашому земному житті, відбувається не випадково, а стається по волі Божій і для нашого блага повчимося терпінню многострадального Іова, і його надії, що і в самих тяжких бідах і до нас грішних Господь буде милостивий і щедрий. Амінь.
Очковський Максим
Матеріал взятий з сайту Почаївської Духовної Семінарії (http://pdsem.mrezha.net/)